Громадські слухання «Як зберегти історичну забудову та природне середовище столиці?» відбулися у столичній мерії. На них запросили більш як 150 осіб — голів усіх районів, заступників голови КМДА, начальників управлінь, депутатів Київради, представників громадських організацій, киян.
У повному складі була присутня експертна група з розгляду питань відведення земельних ділянок в історичному центрі Києва, природно-заповідного призначення та впорядкованих територій зелених насаджень загального користування. Головує в цій комісії міський голова Олександр Омельченко.
Він і вів слухання.
На початку зібрання ледь не набрало мітингових обертів, але пропозиція головуючого записуватися на виступи трохи знизила напруження.
Головуючий запропонував вкластися у півтори години обговорення і погодився спочатку надати слово представникам громадськості. Ті півтори години розтягнулися на п’ять, бо майже ніхто з промовців регламенту не дотримувався: кожен волів висловити, на його думку, наболіле.
Були й конкретні пропозиції, але надто вже часто лунали образливі слова на адресу міської влади. Олександр Омельченко закликав усіх добирати слова і щоразу наголошував, що злочинцем людину може назвати тільки суд.
Архітектор Лариса Скорик висловила думку, що вся ця протестна метушня навколо будівництва — свідчення боротьби за владу. Із Ларисою Павлівною не погодився нардеп Володимир Бондаренко: «Точиться боротьба не за владу, а за Київ».
Не будемо переказувати всього, що прозвучало на слуханнях.
Не виступили на них лише представники влади. Тож ми попросили прокоментувати почуте головного архітектора Києва Василя Присяжнюка.
— Така, мабуть, доля будь-якої влади, що її критикують, — сказав Василь Федорович. — Хоча у виступах є й раціональне зерно.
Адже у справі забудови міста, збереженні історичного середовища є певні недоліки.
Прозвучали думки, що немає детальних планів територій, а без них не можна вести будівництво. Торік Київрада ухвалила програму розроблення містобудівної документації.
Над детальними планами можливих для будівництва територій працює «Київгенплан» та інші організації. На це виділено близько 7 млн. грн.
На схемах буде чітко визначено зони житлового будівництва, реконструкції промислових територій, формування зелених насаджень, парків, скверів та інших об’єктів. Київрада ухвалила рішення про порядок громадського обговорення містобудівної документації.
Якщо громадськість, наприклад, вважає, що Обсерваторну гірку треба зберегти і створити там музей, — це необхідно закласти до детального плану території, визначити конкретні межі ділянки, на якій вже ніхто не матиме права нічого будувати.
Нам також треба уточнити межі історичних ареалів у Києві.
Кожна пам’ятка повинна мати свою охоронну зону. Для цього треба сформувати повний перелік таких об’єктів. Найперше — це пам’ятки національного значення, потім — місцевого, повну інвентаризацію яких ще треба здійснити.
У кожній зоні охорони пам’яток необхідно розробити концепцію форм забудови і реконструкції територій, регенерації середовища, яке оточує кожну пам’ятку. Для цього робиться містобудівний макет із визначенням висотності будівель, межі безумовної зони охорони пам’ятки, встановленням максимальної висоти будівель, що їх можна зводити біля пам’яток архітектури.
Тоді б не було таких випадків, як на Грушевського, 9а.
Для збереження природного середовища необхідно прийняти програму формування зелених зон і парків.
А перед тим провести інвентаризацію всіх зелених насаджень і ландшафтних територій, які створюють місцеві та регіональні заповідники. Звичайно, для кожної зони треба розробити проектну документацію — що там має бути.
— Чи готова буде київська влада відмовитися від масової забудови міста, якщо громадські слухання дійдуть такого висновку? — запитали журналісти Олександра Омельченка.
— Такого поняття, як масова забудова Києва, немає, — відповів міський голова. — У столиці забудова ведеться згідно із затвердженим Генеральним планом розвитку до 2020 року. Інша річ, що ми ввели систему громадських слухань, щоби влада була відкритішою, а люди мали можливість доступу до участі у вирішенні питань забудови міста.
Якщо йдеться про динамічну і комплексну забудову столиці, то я наведу такий приклад: 1996 року у Києві було введено в експлуатацію 400 тисяч квадратних метрів житла. Торік – один мільйон сто тисяч.
Цього року буде один мільйон сто п’ятдесят тисяч, наступного — один мільйон двісті п’ятдесят тисяч. Ринок житла в Києві зростає, є попит на житло, й по-іншому бути не може. Щодо центральної, історичної частини міста, потрібен інший підхід — з обов’язковим урахуванням історичних архітектурних традицій.