Інтерв’ю зі Зиновієм Сіриком, секретарем Львівської міської ради Олександр СИРЦОВ, Гал-info, спеціально для «Пост
— Пане Зиновію, теперішня каденція міської ради працює три роки, отож можемо говорити про певні проміжні результати її діяльності. Як Ви вважаєте, які основні успіхи та невдачі цієї каденції?
— Якщо характеризувати трирічну діяльність ради, то вона, звичайно, не є простою. Ці три роки були визначальними, бо навряд чи за наступний рік щось принципово зміниться. Можна констатувати фактичне закінчення малої приватизації у місті Львові.
На виході останні найбільші об’єкти так званої малої приватизації — комунальний готель «Незалежність», «Львів» та Галицький ринок. Тобто всі, хто хотів та мав бажання скористатися цим, уже скористалися.
У цій каденції ми вперше дали доручення управлінню комунального майна перейти до реалізації комунального майна за конкурсом, тобто через аукціони. Друге, що є характерним для цієї каденції, хоча ця
робота залишиться наступним каденціям, — це земельна реформа.
Зважаючи на інтенсивну роботу депутатів, сьогодні в приватній власності перебуває менше як 30% землі у Львові, а це є недостатньо для формування повноцінного ринку в такому великому місті, як наше. Також ми розпочали роботу над генеральним планом, хоча вдалося затвердити лише його концепцію.
Попередній план затвердили 1993 року. Місто не фінансувало робіт для перспективного
розвитку, ми не змогли затвердити повноцінного генерального плану. Можу помилитись, але ми вперше зробили спробу вийти в будівництві вище як 15-й поверх.
У Львові є дуже багато мешканців, хоча площа міста невелика, тому мусимо максимально ефективно використовувати львівську землю. І один із напрямів — підвищення поверховості будівництва. На жаль, практика
засвідчила, що у Львові немає будівельних потужностей, які б могли здійснювати високоповерхову забудову.
— Є ще одна проблема — відсутність пожежних автомобілів, які здатні боротися з пожежами у висотних будинках…
— До 9-го чи 14-го поверху пожежна машина не досягає — для цього створюють відповідні засоби архітектурного плану.
Це мусить передбачити МНС. Я розмовляв із керівниками кількох будівельних фірм і під час розмови з’ясував, що будівельники не готові до таких проектів, а крім того, вартість спорудження вище як 10-15 поверхів стає значно більшою.
Це особливості технології, однак цього ми не уникнемо — є розуміння такого будівництва.
Цій каденції будуть заздрити депутати усіх попередніх — цьогоріч у фонд розвитку закладено 130 млн — про такі гроші попередні каденції могли тільки мріяти.
— 130 мільйонів у фонді розвитку — це, звичайно, добре.
Але є чимало закидів щодо ефективності їх використання…
— Щодо цього можна багато чого говорити, але їх використовують так, як використовують. Стосовно ефективності є різні думки. Якщо б це робили ми з вами, то це зробили б по-іншому.
Але мусимо також зважати на те, що львів’яни задекларували підтримку міському голові в основному через те, що він обіцяв їм дати воду. Отож мер отримав карт-бланш на використання грошей
на водопостачання, плюс енергетику та відновлення теплоенергетичних потужностей у місті Львові.
Туди пішли дві третини всіх грошей. Львів’яни обрали такий напрям діяльності міста на чотири роки, тож міський голова неухильно його дотримується.
Я би не міг казати, що це якась перевага нашої каденції, і не хочу сказати, що в Буняка слово не розходиться з ділом, бо
попередники так само робили. Але Буняк якщо сказав, що буде давати воду, то він так і працює.
Тобто жодного лукавства щодо основних речей нема і міський голова послідовно щороку скеровує туди гроші.
Ми будемо першою каденцією, і дуже хочеться вірити, що останньою, яка реалізувала проект Світового банку. Червоноград першим отримав позику ЄБРР.
Будемо сподіватись, що цей досвід буде позитивним й інші міста підуть протоптаним нами шляхом. Ні в кого не забереш, що ця каденція стала єдиною, депутати якої брали участь у Помаранчевій революції. Хоча щось схоже я
переживав 1991 року — ГКЧП.
До речі, в нашій каденції працює три депутати, котрі в цій якості зустріли як події ГКЧП, так і Помаранчевої революції: це я, Тетяна Крушельницька та Ігор Добко. Однак останні революційні події були приємніші, ніж ГКЧП, хоча вони виявилися напруженішими.
Ця каденція стане свідком та учасником адміністративної реформи. Це нас не уникне, хоча може розтягнутися у часі та зачепить наступну каденцію. Але ми будемо піонерами у цій справі.
— Але ця каденція відзначилася скандалами у селищі Брюховичах та у місті Винниках.
На Вашу думку, як можна розв’язати проблему щодо цих населених пунктів?
— Я зустрічався з їхніми депутатами і казав, що такі населені пункти, як Брюховичі та Винники повинні перейти в розряд органів громадського самоврядування. Те, з чого розпочинався Сихів.
Тільки він, маючи 200 000 населення, мав усі підстави стати адміністративною одиницею у Львові, а в них для цього підстав нема ані щодо населення, ані щодо фінансів — вони фактично сидять на бюджеті: один — Личаківського, інший — Шевченківського району.
— Принаймні Винники свого часу мали магдебурзьке право…
— Я не заперечую, але треба з’ясувати, у чому це право і що воно повинно давати. Такі органи самоврядування мають невеликі можливості.
Це зовсім не відкидає того, що їхнє населення повинно бути позбавлене елементів самоврядності, про які ми говоримо і які воно мало за часів магдебурзького права. Саме населення бере участь в обранні цього самоврядного органу, що
визначає, які кошти, як і куди мають бути використані на цій території.
Фактично їхня міськрада зараз навіть цього не вирішує, бо є районний бюджет. Так наповнюється фонд розвитку за рахунок продажу.
— Що є причиною цих конфліктів? Адже за попередніх каденцій жодних проблем навколо цих самоврядних територій не виникало.
Чи може бути справа у тому, що виборці просто вибрали не надто добрих депутатів та голів, отож тепер і виникають проблеми?
— Так, з одного боку це базується на чесності та порядності керівників, а з іншого, чому тих проблем не було раніше, — в Україні, та у Львові зокрема з’явились гроші. Причому у мене таке враження, що більшість тих грошей у «тіні».
Зрештою, а куди зникли гроші, які з нас витискала податкова у кучмівські часи? Ми знаємо, скільки грошей йшло не через банки, не за
перерахунком. Напевно, вони не можуть лежати в чемоданах, тож шлях для них — нерухомість, земля.
З’явилися великі гроші, і в деяких керівників виникла спокуса їх конвертувати, а тому не кожен орган самоврядування може встояти перед цим. У мене, звичайно, нема ні доказів, ні аргументів.
У Брюховичах йдеться про 20 гектарів — я ще можу зрозуміти 10 соток, але це вже виходить оптово-
промислове роздавання земель.
— А як Ви оцінюєте якість роботи юридичної служби Львівського міськвиконкому? Чи не в ній слід шукати причини програшів судових процесів міською радою?
— Не хочу сказати, що це пов’язано з їхньою недбалістю.
Але ми все списуємо на недосвідченість державних чиновників виконавчої влади, які готували документи на аукціон, на відчуження землі. На разі це твердження ще терпить. В юридичне управління набрано молодих людей.
Скажімо, щодо конфлікту на Личаківській, 104 першопричиною було перевищення повноважень
начальником ЛКП, і нічого більше не було. Якби там начальник ЛКП не погодив передавання сараю і не погодився на переведення його в житловий фонд, то ніякого скандалу не було б.
У нас працюють фахові юристи, я не можу закинути їм щось конкретне.
Але є один момент, про який я говорив ще попереднім міським головам і який не знаходить розуміння досі. Адже в юридичному відділі працюють юристи, а представництвом інтересів будь-якої сторони в суді займаються адвокати, повторю — адвокати. І у всьому світі прерогатива представлення інтересів у
суді належить адвокатам.
Наше законодавство допустило, що це може робити будь-хто, хто має юридичну освіту, тобто навіть я маю таке право. Але так не повинно бути! Це одна з концептуальних проблем виконавчих органів, коли йдеться про представлення інтересів у суді.
Адже юристи — поняття дуже широке, це також нотаріуси, судді, прокурори…
— А що заважає міській раді найняти адвокатів чи запровадити таку штатну одиницю? Брак грошей?
— Цього я досі не можу зрозуміти.
Раніше вважали, що це є захист честі мундира, запитували: а що, наші юристи до цього не надаються? Тоді треба їх вигнати.
Та ні, це юристи, вони добре працюють з документами, вони відслідковують усі юридичні моменти, протиріччя в документообігу, в ухвалах, нормативних документах. Це щось таке, що ми отримали як рудимент
від радянської системи.
— Нещодавно обласна рада затвердила ухвалу щодо приватизації кінотеатру «Галичина», який перебуває у спільній комунальній власності обласної та міської рад.
Чи може обласна рада мати якесь майно на території міста?
— Може мати. Але лише те майно, яке передає їй первинний власник — територіальна громада міста чи села. З цим треба все з’ясувати, бо це питання з «бородою».
Колись область хотіла мати у Львові майно, це пояснювали тим, що є будинки, в яких працюють обласні органи або
підпорядковані їм структури.
— Кінотеатр «Галичина» не зовсім підпадає під ці ознаки…
— Вони у спільному користуванні. У такий спосіб дуже багато об’єктів отримало статус об’єктів спільного користування.
Зараз ми доручили нашому юридичному управлінню й управлінню комунального майна вивчити ситуацію та вжити надійних заходів щодо скасування незаконних, з нашої точки зору, рішень і максимально повернути це майно у міську комунальну власність.
— А якщо якісь об’єкти з цього майна вже приватизовано, чи будете Ви домагатись їх реприватизації?
— Якщо там є добросовісний набувач, то ні.
— Ще за попереднього міського голови йшлося про те, що Львів як обласний центр повинен отримувати з обласного бюджету кошти за виконання функцій обласного центру, оскільки використовують нашу господарську структуру. Чи якось цю проблему розв’язали?
— Частково це є: наші лікарні отримують гроші з обласного та районних бюджетів, якщо вони надають медичні послуги хворим, які приїжджають із районів.
Тут важливий принцип — якщо ми погоджуємося надавати послуги і вони платять за них, то це має бути і в інших сферах життя. Наприклад, якщо говорити про комунальний транспорт.
Якщо в нас розвинутий комунальний
транспорт і ми зараз покращуємо його комфорт, то, очевидно, ми повинні мати пріоритет у транспортному забезпеченні. І питання в тому, щоб наші маршрутки виїжджали за місто і довозили мешканців сусідніх сіл та містечок.
А відбувається навпаки — весь транспорт невідомо звідки намагається заїхати до Львова і засвідчити високий рівень обслуговування.
Отож більшість маршруток хоче їхати центром, оскільки основними платниками є мешканці Львова.
Натомість ми орієнтуємося на великі західні міста, як там розв’язують аналогічні проблеми.
Ось я їду в Люблін, Краків, щоб подивитися, які в них є технології збереження історичного середовища, що ми можемо нового запровадити в себе. Бо гроші та засоби у нас вже є. Ознакою цієї каденції
буде те, що час екстенсивного освоєння коштів завершився. Тому ефективні технології будуть ознакою наступної каденції.